| На главную | Назад к электронной библиотеке |
Притаманний Україні гострий бюджетний дефіцит, відсутність сталих форм кредитування та нерозвинутість ринкових механізмів стримують нововведення, здебільшого визначають падіння виробництва, що послаблює конкурентоспроможність вітчизняних виробників, призводить до втрати ними позицій на зовнішньому ринку та передачі дедалі більшої частини внутрішнього ринку іноземним компаніям.
Умовою форсування нововведень як одного із засобів подолання негативних тенденцій в економіці та підвищення рівня життя населення є проведення у сфері інновацій цілеспрямованої державної (національної) політики і створення механізму підтримки інновацій, здатного перейти на самофінансування та самоокупність при інтенсивній організації виробництв, спрямованих на задоволення потреб населення в нових або забраклих видах товарів і послуг.
Основу державного механізму управління інноваційною діяльністю, що відповідає, крім усього, критерію самофінансування, має становити розмежована система фондів, яка об'єднує у своїх управлінських ланках інноваційну й інвестиційну функції та забезпечує пересування у потрібне місце і потрібний час необхідної інформації й коштів, зокрема надання у розпорядження керівників проектів необхідного обігового капіталу.
На вже функціонуючі й новостворювані фонди покладаються надії, пов'язані з розвитком нових виробництв. Однак надії можуть не виправдатися, оскільки ці фондр належним чином не використовують фондових механізмів управління. Причин дві.
Перша - нам не відомі такі механізми. Тому доцільно визначити порядок створення, функціонування й розвитку, а також складу і забезпечення інвестиційними ресурсами таких фондів. Їх діяльність повинна регулюватися указами Президента країни, постановами уряду, законодавчими актами та іншими нормативно-правовими документами регіональних органів державної влади.
Друга причина - наше законодавство щодо взаємовідносин банків, фондів, венчурних фірм та винахідників відстає від західного.
Необхідно, щоб усі наявні в державі фонди спільно і кожний зокрема ефективно працювали на перебудову економіки.
Аналізуючи стан фінансування науки в Україні у 1997 р., можна сказати, що з майже 737 млн. грн. загальної суми витрат на науку понад 237 млн. припадає на державні фонди. Решта 500 млн. розподілені на інші напрямки розвитку науки, найвагомішим серед яких є фінансування фундаментальних досліджень, пошукових та прикладних розробок - понад 353 млн. грн., або 47,9% загального обсягу витрат. Інші статті витрат порівняно невеликі за обсягами й не перевищують 6%, наприклад, на фінансування державного замовлення виділено 44,1 млн. грн., на фінансування державних і міждержавних науково-технічних програм - 38,8 млн. грн. Із 237 млн. грн., розподілених між двома фондами, левова частка у сумі 228 млн припадає на фінансування Державного інноваційного фонду, а 9 млн. - на фінансування Державного фонду фундаментальних досліджень.
Але для досягнення максимальної ефективності фінансових вкладень треба об'єднати їх розрізнені зусилля в єдину організовану систему - систему фондів для інвестування інноваційного процесу.
З метою інтенсифікації та оптимізації інноваційно-інвестиційної діяльності, тобто підвищення якісного й кількісного рівнів "виходу" інноваційних проектів, моделі фондів у рамках запропонованої цілісної системи доцільно розподілити за двома групами, що враховують послідовність побудови інноваційного процесу за окремими стадіями та градацію науки за окремими секторами.
Перша група - фонди макроекономічного (загальнодержавного) значення. До них належать:
- Фонд фундаментальних досліджень. Основне його завдання - забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень шляхом стабільного фінансування наукових організацій академій наук та вузів України з використанням на цю мету всіх виділених бюджетом коштів, а також значної частки фінансових і матеріальних ресурсів зацікавлених галузевих організацій. Відповідно до цього Фонд фундаментальних досліджень покриває фінансуванням академічний та вузівський сектори науки. . 2. Фонд прикладних досліджень і розробок. Основне завдання - сприяння проведенню робіт на основі державного й недержавного фінансування. Фонд прикладних досліджень і розробок покриває вузівський та заводський сектори науки.
- Державний інноваційний фонд. Основне завдання - організація державної фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки здійснення заходів, спрямованих на впровадження пріоритетних науково-технічних розробок і нових технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску імпортозамінної та нових видів продукції. Відпові;ию до цього Державний інноваційний фонд частково покриває заводський і галузевий сектори науки.
- Патентні фонди. Основне завдання - сприяння отриманню та придбанню патентів і ліцензій на інноваційні рішення.
- Добродійні фонди. Основне завдання - добродійна безповоротна підтримка інноваційної діяльності переважно окремих учених та винахідників, що грунтується на системі грантів. На практиці доброліііні фонди покривають академічний та вузівський сектори науки, але потенційно можливими є і галузевий та заводський сектори.
Друга група - фонди мікроекономічного значення. До них належать:
- Централізовані фонди розвитку виробництва, науки і техніки галузевого призначення. Основне їх завдання - підтримання науково-технічного розвитку галузі на належному рівні та розв'язання міжгалузевих проблем Формуються такі фонди з відрахувань від коштів підприємств, що залишаються у власному розпорядженні. Відповідно до цього централізовані фонди покривають галузевий сектор науки
- Фонди розвитку виробництва (ФРВ). Основне завдання - підвищення науково-технічного рівня підприємств. Кошги таких фондів формуються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, та амортизаційних нарахувань Відповідно до цього ФРВ покривають заводський сектор науки.
- Кошти комерційних банків, у тч. кошти інноваційних банків і кошти інвестиційних фондів Основне завдання - реалізація ефективних комерційних нововведень при підтримці з боку держави у вигляді відповідних пільг Кошти комерційних банків покривають галузевий та заводський сектори науки.
- Пенсійні фонди.
- Страхові фонди
- Кошти приватних осіб, власників інтелектуальної промислової власності. Основне завдання - фінансування власних ідей при неможливості отримання кредитних або залучення сторонніх інвестиційних ресурсів Віїсту лають у ролі фінансуючих інститутів при забезпеченні державою правових гарантій власника на всіх етапах життєвого циклу продукції
Перелічені вище моделі фондів є формою фінансування науки, що охоплює коло прямих каналів фінансового забезпечення інноваційної діяльності.
Виходячи з вищесказаного, найдоцільніше було б створити єдину систе му фондів при Мшнауки України для забезпечення інноваційної діяльності стабільним припливом інвестицій та їх операгивного розподілу у поірібних напрямках. Для цього у Міннауки необхідно створиш окремий гпдроздіч із регулювання діяльності наявних фондів та прогнозування потреби в алиер начивних або удосконалених моделях.
Створення інноваційне інвестиційної системи налдоцільїишс весіи спираючись на існуючі колективи провідних університетів, академічних інсіигу тів, науково виробничих об'єднань і фінансове промис-іових груп, які мають найбільші бази даних про досягнення, накопичені світовою наукою й іехно логічною практикою, включаючи досягнення вітчизняних учених іа спеціалістів, і, крім того, здатні висунути зі свого кола вчених організаторів, керів ників проектів, які, оіримавши стартові обігові кошти, забезпечать створен ня "під ключ" нових виробничих систем і нових систем послуг.
Крім того, необхідно врахувати резерв кваліфікованих кадрів Міннауки, що за програмою уряду підлягають скороченню, ачже можна втратити досвідчених людей, не отримавши натомість нічого При становленні незалежної держави вже було допущено подібну помилку, яка дала можливість Заходу забрати наших провідних науковців.
Утворення системи фондів має базуватися на організаційному об'єднанні окремих ланок апаратів управління усіх наявних моделей фондів. Ці ланки повинні бути вичерпними інформаційними носіями з питань діяльності фондів у минулий, нинішній та майбутній періоди.
Інформація має надходити до Міннауки окремими цільовими потоками, основними з яких є:
- Напрямки фінансування з розбивкою за типами проектів. Методика віднесення того чи іншого проекту до конкретного типу повинна бути роз-роб ієна Міннауки й доведена до апарату управління кожного фонду
- Обсяги фінансування з розбивкою за типами проектів
- З Вищезазначені пункти мають бути чітко поділені на проекти, які реалізовані та були заплановані до реалізації, і проекти, що реалізовані або будуть реалізовані позапланове При цьому повинна бути чітко сформульована підстава для реалізації позапланового проекту
- Прогнозовані, принаймні на рік уперед, типи проектів та обсяги їх фінансування По можливості інформація має бути на 5 років наперед для складання довгострокового плану інноваційного розвитку держави.
- Джерела фінансування передбачених планом проектів із зазначенням власних, кредитних (із вказівкою, яких саме) та інших залучених джерел.
- Середня тривалість реалізації кожного типу проектів
- Середня норма прибутку на кожний тип проектів
Узагальнення отриманої інформації дасть змогу розробити гнучку й потужну систему управління інноваційним розвитком держави як на близьку, так і на далеку перспективу.
Але вищезазначена частина рекомендацій становигь організаційну складову механізму інвестування інноваційних проектів через систему фондів. Цілісний же механізм може буги побудований за умови наявності економічної складової.
Основні принципи її побудови випливають ось із чого:
Основною кінцевою метою утворення системи фондів, що фінансують інноваційні процеси, є інтенсифікація та оптимізація обсягів фінансування інноваційних проектів із метою координації й реіулювання напрямків подальшого інноваційного розвитку країни.
Утворення комплексної систематизованої бази даних дасть можливість державі оперативно реагувати на ринкові коливання у бік збільшення або зменшення попиту на окремі види науково-гехнічної продукції шляхом пе-респрямування фінансових потоків у той чи інший бік Аналіз підсумків діяльності усіх моделей фондів, об'єднаних у систему, за минулий та поточний періоди допоможе максимально точно прогнозувати майбутню ситуацію, визначити на цій основі приоритетні напрямки науково-технічного розвитку держави принаймні на найближчу перспективу
Усе це дасть змогу сформувати цілком конкретну програму інноваційного розвитку з подальшим її розподілом навіть за окремими проектами, припинити хаотичне блукання окремих інноваційних проектів та цілих програм між потенційно можливими джерелами фінансування (різними моделями фондів), а також цілком конкретно визначити необхідний на той чи інший період обсяг інвестиційних ресурсів.
На основі постійного аналізу етапності й систематичності надходження коштів до тієї чи іншої моделі фондів, враховуючи їх належність до єдиної системи, Міннауки отримає можливість оперативного перерозподілу тимчасово вільних, можливо, у зв'язку із ненастанним строків початку реалізації окремих проектів, інвестиційних ресурсів на користь термінових проектів або позапланових, але надприбуткових проектів із невеликим життєвим циклом.
Аналіз допоможе також майже точно визначити критичні (бездохідні) періоди в діяльності кожного окремого фонду й на цій основі планувати джерела залучення додаткових коштів. Додатковими коштами можуть бути і кредити комерційних банків під окремі проекти, отримані під гарантію урядових структур із подання Міннауки. Але для можливості практичної реалізації останнього пункту пропозиції державі необхідно звернути увагу на вдосконалення механізму надання урядових гарантій як застави під комерційні кредити.
Таким чином, ефективність інноваційної діяльності значною мірою залежить від планування, фінансування й регулювання.
У липні 1997 р. у Санкт-Петербурзі було проведено Міжпарламентську асамблею держав - учасниць СНД, постановою якої № 9-11 був прийнятий і надісланий парламентам держав-учасниць модельний закон "Про іннова-ційно-інвестиційну інфраструктуру" з рекомендацією його використання у національному законодавстві.
Модельний закон "Про інноваційно-інвестішійну інфраструктуру" встановлює правові основи утворення, діяльності й розвитку державної інноваційно-інвестиційної мережної Інфраструктури, яка забезпечує на місцях, у регіонах країн - учасниць СНД функціонування інноваційно-інвестиціґіного механізму, що дає змогу активізувати соціально-економічний розвиток регіонів в умовах недосконалої ринкової економіки та жорстких фінансових обмежень.
Запровадження рекомендованої автором системи фондів для інвестування інноваційного розвитку, основні положення діяльності якої висвітлені в цій статті, може бути відповідною дієвою реакцією України на ратифікацію міжнародних угод. Адже система фондів саме у запропонованому вигляді відповідає міжнародним вимогам.
У цілому ж, створивши запропоновану систему фондів на базі Міннауки, держава отримає можливість гнучкого й мобільного управління інноваційною діяльністю усіх суб'єктів підприємницької діяльності, що в кінцевому підсумку дасть змогу стати на шлях активного інноваційного розвитку України.
На главную Назад к электронной библиотеке